РАДНИК ДЛЯ БАТЬКІВ ОСОБЛИВИХ ДІТЕЙ

           Дитина із особливими потребами потребує постійної батьківської підтримки. Підпорядкувати таку дитину загальноприйнятим правилам поведінки в суспільстві неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.

·         Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона особлива. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами (стиль виховання в сім’ї).

·         Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими потебами– це довготривалий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.

·         Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не почує Вас.

·         У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в дошкільному закладі.

·         Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.

·         У повсякденному спілкуванні з дитиною із особливими потребами уникайте різких заперечень, тому що такі діти є імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору для малюка.

·         Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку. Визначіть систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.

·         Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів. Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців.

·         Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі. Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.

·         Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю.

·         Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.

Корекція затримки психічного розвитку дітей потребує тривалої і систематичної роботи, яка охоплює всі види її діяльності. Через це дуже важливо, щоб корекційним завданням було підпорядковане не тільки заняття, а й режимні моменти, організація дозвілля дитини, де знайдуть корисне застосування різні розвиваючі ігри, відповідно до віку і можливостей дитини.

Поради батькам дітей з особливими потребами

1.Ніколи не жалійте дитину через те,що вона не така, як усі.

2.Даруйте дитині свою любов та увагу,однак не забувайте про інших членів родини,котрі її теж потребують.

3. Не дивлячись ні на що, зберігайте позитивне ставлення і уявлення про свою дитину.

4. Організуйте свій побут так,щоб ніхто в сім'ї не відчував себе «жертвою»,відмовляючись від свого особистого життя.

5. Не відгороджуйте дитину від обов'язків і проблем. Вирішуйте всі справи разом з нею.

6. Слідкуйте за своєю зовнішністю. Дитина повинна гордитися вами.

7. Не бійтеся в чомусь відмовити дитині, якщо вважаєте її вимоги надмірними.

8. Частіше розмовляйте з дитиною. Пам'ятайте, що ні телевізор, ні радіо не замінять їй вас.

9. Не обмежуйте дитину в спілкуванні з ровесниками.

10. Частіше звертайтеся за порадами до педагогів та психологів.

11. Звертайтеся до родин, у яких є діти. Передавайте свій досвід і переймайте чужий.

12. Пам'ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй доведеться жити самостійно. Готуйте її до самостійного життя. Говоріть з нею про майбутнє.

Музикотерапія допоможе дітям із особливими освітніми потребами

  У сучасній педагогічній та психологічній літературі та практиці ми все частіше зустрічаємо зацікавленість науковців і практиків щодо закономірностей формування особистості дитини з вадами психофізичного розвитку засобами впливу різноманітних психокорекційних методик на їхню емоційно-вольову сферу.

Однією з таких арттерапевтичних методик є музикотерапія, яка доволі широко використовується в сучасній психологічній практиці як один із найефективніших методів психотерапії. Музична психотерапія представляє собою метод, що використовує музику як засіб корекції.

Такі заняття потребують спеціальної попередньої підготовки дитини. Перебування в тихій, спокійній атмосфері кабінету психолога, зручне розташування на килимі або канапі налаштовує дитину на сприйняття певного музичного твору/ Діти з полісенсорними порушеннями краще сприймають звуки живої природи, що притаманно їхньому місцю проживання. Наприклад, звуки лісу, струмка, пташиний спів, шум дощу в аудіозаписах сприймаються краще, аніж шум морського прибою чи крики морських чайок. Для зняття психоемоційного збудження використовуються на заняттях колискові пісні («Колискова для кота» В. Ігнатьєва, українська народна «Ой, спи, дитя», «Киця» В. Вітліна) та музика Ф. Шопена і П. Чайковського (творам саме цих композиторів надають перевагу діти).

Для того, щоб зняти психоемоційну напругу у дітей, застосовується на заняттях методичний прийом, який дозволяє використати «живу» музику як засіб комунікації, що дає також можливість дитині в такий спосіб позбутися негативних емоцій.

Сеанси музикотерапії дозволяють заспокоїти або активізувати, зацікавити дитину, допомогти встановити контакт між нею і психологом, педагогом, розвинути комунікативні можливості, сприяють формуванню почуттів реагування та впливають на розвиток вищих психічних функцій.

Інклюзивна освіта: навчаємо і виховуємо разом

(діти з особливими потребами в дошкільному навчальному закладі)

Сьогодні в Україні дуже важливою є проблема освіти дітей з особливими освітніми потребами. У зв’язку з цим розширюється та удосконалюється мережа навчальних закладів компенсую чого типу (санаторні та спеціальні ), в яких безоплатно перебувають хворі діти і діти з вадами психофізичного розвитку. Але разом з цим більш широкого розвитку набуває й інклюзивна освіта, яка передбачає, що діти з особливими освітніми потребами відвідують звичайний дошкільний заклад, школу, навчаються і виховуються разом зі своїми ровесниками. Як свідчить практика передових європейських країн, більшість дітей з особливостями психофізичного розвитку може навчатись та виховуватись у навчальних закладах загального типу за умови відповідної системи навчально-виховної роботи.

Головний принцип інклюзії: «Рівні можливості для кожного».

Конституція України, Закон України «Про освіту» гарантують усім дітям право на освіту, отже і можливість реалізувати це право в усіх державних навчальних закладах належно від статі, раси, національності, соціального та майнового стану, стану здоров’я, місця проживання та інших чинників.
Діти з особливими потребами мають право задовольняти свої потреби так само, як і всі інші члени суспільства.
Сьогодні, ми часто вживаємо новий термін інклюзивна освіта.

Що ж дає інклюзивна освіта дитині з особливими потребами?;
1. Перебування в групі зі здоровими ровесниками дає дитині з вадами можливість розвивати відповідно її віку комунікативні та соціальні навички;
2. Щодо інтелектуального розвитку — заняття з залучення дітей з особливими потребами сприяють концентрації уваги дітей, посилення їхньої мотивації до навчання;
3. Досвід успішного перебування в інклюзивній групі є добрим підґрунтям для подальшого освітнього залучення та підвищення кваліфікації протягом усього життя.

Перший етап залучення дітей з особливостями психофізичного розвитку до загально-освтінього простору здійснюється у дошкільному навчальному закладі.

Навчання та виховання зазначеної категорії дітей передбачає використання особистісно орієнтованих підходів у навчально-виховному процесі, застосування індивідуальних, групових форм роботи, ураховуючи вплив різних видів розладів і хвороб на процес навчання.
Пріоритетними напрямами роботи є сприяння соціальному, емоційному та когнітивному розвитку кожної дитини для того, щоб вона почувалася неповторним, повноцінним учасником суспільного життя.
Життя серед дітей допомагає таким дітям адаптуватись до нормальних життєвих ситуацій, позбутися почуття ізольованості, відчуження. З другого боку, діти, які їх оточують, та дорослі вчаться спілкуватися та працювати разом, формується почуття відповідальності за товаришів, які потребують не лише допомоги, а насамперед — прийняття та визнання.

Нормативно-правова база інклюзивної освіти

Інклюзивна освіта

     Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами, зокрема дитини з особливостями психофізичного розвитку, в умовах навчального закладу.  Інклюзивне навчання забезпечує доступ до освіти дітей з особливими потребами у закладах дошкільної освіти за рахунок застосування методів навчання, що враховують індивідуальні особливості таких дітей. В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей; забезпечує рівноцінне ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами. Отримані поза соціумом знання і вміння не могли допомогти дітям з особливими освітніми потребами цілковито адаптуватися в суспільстві, підготуватися до подолання неминучих життєвих труднощів, а, отже, реалізуватися в повній мірі як рівноправні і повноцінні члени суспільства. В інклюзивних групах діти з особливими потребами включені в освітній процес. Вони осягають основи незалежного життя, засвоюють нові форми поведінки, спілкування, взаємодії, вчаться виявляти активність, ініціативу, свідомо робити вибір, досягати згоди у розв’язанні проблем, приймати самостійні рішення.

Особливості інклюзивної дошкільної освіти

     Аналіз закордонної практики свідчить, що інклюзивна освіта передусім є можливістю для дітей з нерізко вираженими вадами психофізичного розвитку. Це, зокрема, окремі форми затримки психічного розвитку, певні мовленнєві відхилення, зниження слуху чи зору, нескладні опорно-рухові вади, порушення емоційно-вольової сфери. Якщо такі діти мають збережений інтелект, самостійно себе обслуговують, адекватно контактують з однолітками, мають сімейну підтримку, то, за умови фахового психолого-педагогічного супроводу, вони цілком можуть засвоювати культурний досвіт у середовищі здорових однолітків. Згідно з Концепцією розвитку інклюзивного навчання в Україні здійснюється активний пошук та впровадження ефективних шляхів соціальної взаємодії дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку, із їхніми здоровими однолітками. Найпершими, хто помічає проблеми та труднощі у розвитку дитини є батьки, лікарі-педіатри, вихователі. Тому дуже важливо, щоб вони не зволікали, не чекали на спонтанне усунення вади, а звернулися до фахівців. Консультацію щодо раннього розвитку дитини, створення необхідних для неї умов, за необхідності - і допомогу, можна одержати у психолого-медико-психологічних консультаціях. Для цього батькам не потрібно жодних направлень і дозволів. Вони можуть відвідати ПМПК з власної ініціативи. Чим раніше дитина одержить необхідну допомогу (педагогічну, психологічну, медичну), тим легше буде структура її дефекту, тим краще вона розвиватиметься. Важливо, щоб і вихователі дошкільних закладів вчасно помічали проблеми поведінки дітей, труднощі у навчанні і радили батькам відвідати спеціалістів ПМПК. Саме вони допоможуть визначити, що спричинило труднощі чи вади у розвитку дитини, привело до проблем шкільного навчання: порадять, які умови створити у сім ї, дитячому садку; нададуть корекційну допомогу або порадять спеціальний заклад для цього. Приймати рішення про заклад для дитини з психофізичними вадами мають батьки разом із фахівцями ПМПК.

Які документи потрібні для проведення консультації в ПМПК?

        Діагностичне обстеження дітей здійснюється у присутності батьків (осіб, які їх замінюють) за наявності таких документів:

• заява батьків (осіб, які їх замінюють);

 • копія свідоцтва про народження дитини;

• результати попереднього обстеження дитини лікарями (психіатром, офтальмологом, отоларингологом, неврологом, хірургом (ортопедом)), логопедами, практичними психологами, педагогами (картка стану здоров’я й розвитку дитини);

• за наявності надаються зразки робіт дитини – зошити рідної мови, математики (якщо дитина навчається), малюнки тощо;

• письмової згоди батьків або осіб, які їх замінюють, про надання дозволу на обробку персональних даних дитини, отриманих у процесі психолого-педагогічного вивчення.

Роль  сім’ї  в    процесі  інтегрування    дитини  з  особливими  освітніми  потребами в соціокультурне середовище

 Важлива  роль  у  процесі  соціального  інтегрування  дитини  з  порушеннями  психофізичного  розвитку  відводиться  сім’ї,  яка  в  ідеалі  виступає  одним  із  основних  факторів  її  «входження»  в  систему  суспільних  відносин.  Особливості  сім’ї, її активності у процесі розвитку й освіти дитини визначає її психофізичний і  соціокультурний  статус  в  майбутньому,  рівень  реабілітаційного  та  соціально‐ інтеграційного  потенціалу,  ступінь  готовності  до  інклюзивного  навчання  в  загальноосвітньому  навчальному  закладі.  Сучасна  сім’я  дитини  з  порушеннями  психофізичного розвитку поряд з традиційними функціями має виконувати і низку  специфічних,  у  зв’язку  з  наявністю  у  дитини  психічного  та  (або)  фізичного  порушення  розвитку  (абілітаційно‐реабілітаційна,  корекційна,  компенсаторна). Провідними функціями сім’ї є: відтворююча, виховна, господарсько‐побутова:

 1. Функція  відтворення  пов'язана  з  необхідністю  існування  людини  як  біологічного  виду.  В  багатьох  країнах  Європи,  і  в  Україні  також,  ця  функція  переживає  кризу:  зменшилась  кількість  шлюбів,  знизилась  народжуваність,  поглиблюється  процес  старіння  населення.  Все  це  зумовило демографічну кризу в Україні. 

2. Функція  виховання  засвідчує,  як  відбувається  процес  виховання,  які  пріоритети йому надаються. Але в часи змін у суспільстві саме сім'я стає  механізмом  моральної,  психологічної  підтримки  людини.  Збереження  сімейних  традицій  –  ось  що  стає  головним  у  періоди  історичних  випробувань.  Саме в  сім’ї  з’являються і акумулюються  родинні  цінності, формується історична самосвідомість людини, її гордість за свою родину, свій народ, віра в його майбутнє. В сім'ї закладаються основи виховання  та формування майбутньої особистості, через неї передаються нащадкам  духовні  надбання,  життєвий  досвід,  трудові  навички,  національний  менталітет. 

3. Господарсько‐побутова  функція  безпосередньо  пов’язана  з  попередньою.  Зі  створенням  сім'ї  у  подружжя  виникають  зобов'язання  одне  перед  одним.  В  першу  чергу  це  пов'язано  зі  спільною  трудовою  діяльністю у сім'ї. Саме в сім'ї всі починають вчитися відповідальності, й  обов'язок  кожного  члена  роботивиконувати  певну  роботу.  Спільне  ведення  домашнього  господарства  й  економічне  забезпечення  сім'ї  в  сучасних  умовах  обумовлене  зміною  ролей,  які  відіграють  у  ній  жінки. Дедалі  частіше  саме  вони  перебирають  на  себе  функції  годувальника. Незрідка – в сім’ях, які виховують дитину з порушенням психофізичного  розвитку. Досліджувачі  проблем  сімейних  стосунків  відзначають, що  нинішній  соціально‐економічний  стан в державі призвів до:

• кризи сім’ї, що спровокувало відчуження між батьками й дітьми;
• втрати традицій народної педагогіки; 
• низького рівня загальнопедагогічних знань батьків;
• неповаги й недовіри батьків і педагогів один до одного тощо. 

Сім’я як соціальний інститут перебуває у стані  гострої кризи, що, звичайно, негативно  впливає  на  виконання  нею  основних  функцій,  тобто  на  її  життєздатність:  матеріально‐економічне  забезпечення,  житлово‐побутові  умови. Це, в  свою  чергу,  створює  певний морально‐психологічний  клімат, який впливає  на духовність сім'ї, виховання дітей, організацію вільного часу членів родини. Особливої    уваги    потребують  сім’ї,  які  мають  дітей  з  порушеннями  психофізичного  розвитку,  оскільки  саме  в  таких  сім’ях  спостерігаються  зміни  на  соціальному,  психологічному  та  соматичному  рівнях.  Наявні  у  дитини  психофізичні вади призводять до змін у всій сімейній системі. Реалізація батьками  виховної  функції  виявляється  утрудненою  і  потребує  допомоги  та  підтримки  з  боку різних фахівців медичного та психолого‐педагогічного профілю. Є проблеми і  родинного  виховання.  Сучасна  сім’я  дитини  з  порушеннями  психофізичного  розвитку  досить  рідко  може  виступати  в  якості  дієвого  фактора  її  соціального  інтегрування. Основними причинами такої ситуації є:  

• низький економічний статус багатьох сімей;
• відсутність  будь‐якої  дієвої  підтримки  з  боку  держави  (в  т.ч. просвітницької); 
• негативне соціальне ставлення.  

 Родина  з  дітьми,  що  мають  особливі  освітні  потреби  –  це  категорія,  яка  належить  до  «групи  ризику».  Відомо,  що  кількість  психічних  (невротично  й  психосоматичних)  розладів  у  сім’ях  з  дітьми,  що  мають  обмежені  можливості  вище  вдвічі,  ніж  у  родинах,  що  не  мають  дітей  –  інвалідів.  Ці  та  інші  фактори  призводять до того, що самі батьки в багатьох випадках створюють перешкоди у  реабілітації  дітей  з  обмеженими  можливостями.  Але  й  у  тому  випадку,  коли   батьки  займають  більш  конструктивну  позицію,  вони  відчувають  емоційне  перевантаження й мають потребу в особливих знаннях про проблеми здоров’я та  розвитку своєї дитини. Сім’я  в  процесі  виховання,  соціального  інтегрування  дитини  з  особливими  потребами  зіштовхується  з  величезною  кількістю  труднощів.  Це  і  відсутність  психолого‐педагогічного  супроводу,  необхідного  медичного  лікування, реабілітаційної  допомоги  дітям  тощо.  Часом  найближчі  для  хворої  дитини  люди  самі  перебувають  у  стані  хронічного  стресу,  викликаного    недугою  дитини, обставинами  лікування,  виховання,  навчання,  професійного  становлення  своєї  особливої  дитини.  Все  це  ускладнює  соціальну  інтеграцію  дитини,  що  має  обмежені можливості в середовище її здорових однолітків. Інклюзія має сприяти  залученню  батьків  до  вирішення    цих  проблем,  а  батьки,  в  свою  чергу,  мають   авчатися співробітництву задля максимально комфортного процесу виховання та  навчання дитини з особливими потребами.

Домашня допомога  

Існує  чимало  способів  домашньої  допомоги  дитині,  яка  навчається  в  інклюзивному  середовищі:  обговорення  шкільних  подій, допомога  у  виробленні  та  тренуванні  нових  навичок,  обговорення  навчальних  дисциплін  та  шкільних  досягнень. При  цьому  батьки  дають  зрозуміти  дитині,  що  їм  важливо  чути  про  її  навчальні  здобутки,  радощі  й  труднощі.  Батьки  повинні  запитувати  свою  дитину  про друзів, що вона робить на перервах, про успіхи під час виконання спеціальних  завдань,  тощо.  Необхідно  цікавитися  також  планами  на  завтра  та  майбутніми  подіями. Коли  батьки  говорять  з  дитиною  про  здобутий  навчальний  досвід,  то  визнають її старання, витрачені зусилля, досягнення. Це дасть їм змогу визначити  поточні  потреби  й  розпочати  створювати  стратегії,  щоб  допомогти  своїй  дитині  саме у цих сферах. Стратегії залежатимуть від її здібностей та потреб. Для деяких сімей достатньою формою комунікації зі школою будуть записи  у щоденнику. Батьки та вчителі можуть обговорити найкращий формат співпраці й  щодня записувати до щоденника, що дитина робила, нагадування чи запитання, а  також хороші новини. Таким чином і батьки, і шкільний персонал поінформовані  про  все,  що  відбувається  щодня.  Цю  інформацію  можна  використати  під  час  розмови  з  дитиною,  попрацювати  над  уроками  та  з'ясувати  інші  труднощі. Інститут спеціальної педагогіки  НАПН України  60 Ефективність  щоденника  залежить  від  постійного  його  використання  як  учителями, так і батьками. Під  час  тренування  відповідей,  мовленнєвих  навичок,  читання  або  перевірки слів батьки можуть бути для дитини слухачами. За допомогою простих  ігор або карток можна покращити базові навички – виконання математичних дій, запис слів по буквах, впізнавання нових зображень чи слів зі словника. Знаючи,  які  завдання  поставлено  дитині,  батьки  зможуть  допомогти  їй  підготуватися  до  їх  виконання.  Крім  обговорення  цього  завдання  з  дитиною, батьки ще можуть проконсультуватися з учителем – часто у школі до щоденника  записують  майбутні  події,  дні  контрольних  робіт  і  наступні  заплановані  шкільні  заходи. 

Батьки повинні знати, що вивчає їхня дитина 

 Батьки  мають  дізнатися,  над  якими  навичками  та  поняттями  дитина  працюватиме протягом навчального року. Є щорічні програми для кожного класу, в яких визначаються теми та навички для кожного предмета, їх можна отримати в  школі – запитати вчителів або завуча. Якщо учні навчаються за  спеціальними програмами, то специфічні поняття  та  навички,  над  якими  вони  працюватимуть  протягом  навчального  року, викладено в ІНП учня. Послідовність тем можна обговорити з учителем. Знаючи, що вивчатиме дитина, батьки зможуть більше уваги приділяти цим  темам вдома, аби вдосконалювати нові навички, краще засвоювати інформацію. Наприклад, якщо дитина на одному з предметів вивчає таке специфічне поняття, як  «відчуття»,  то  вдома  батьки  зможуть  більше  уваги  звертати  саме  на  це  й  пояснювати, як людина за допомогою відчуттів отримує інформацію.

 Важливість визнання досягнень  

Батьки  повинні  знати: варто  демонструвати  дитині,  що  її  досягнення  в  навчанні  важливі  для  них.  Якщо  вона  зробила  щось  своїми  руками,  варто  розмістити  цю  річ  на  видному  місці.  Так,  малюнок  можна  вставити  в  красиву  рамку  й  повісити  на  стіну,  а  виготовлену  поштову  листівку  –  вкласти  у  конверт  і  надіслати бабусі та дідусеві.

Поради батькам та вчителям щодо соціальної реабілітації дітей з ДЦП

·        рання діагностика захворювання 

·        Процес реабілітації дітей з ДЦП повинен починатися відразу ж після народження

·        Безперервність реабілітації  

·        Спільна  і спеціалізована освіта , обширна педагогічна та логопедична консультація

·        Корекційно-педагогічна робота має бути великою і комплексною, розвивати всі сторони  психіки, мови і моторики, а також попереджати і коригувати наявні порушення.

·        корекційна робота фахівців повинна будуватися не з урахуванням віку дитини, а в залежності від того, на якому етапі психомовного розвитку він знаходиться.

·        Давати можливість опановувати різними трудовими навичками, творчий розвиток, спілкування з однолітками, ігрова діяльність

Основними завданнями виховно-педагогічної роботи з дітьми, що страждають ДЦП, є такі, як:

·        Розширення запасу знань і уявлень про навколишній світ підопічних;

·        Гігієнічне виховання;

·        Формування математичних уявлень;

·        Розвиток мислення, пам'яті та уваги; Розвиток їх мовного спілкування з оточуючими однолітками і дорослими;

·        Розвиток дрібної моторики, сенсорних функцій, кінестетичного сприйняття і стереогноза;

·        Виховання навичок самообслуговування.

Механізм забезпечення інклюзивного навчання має поетапну діяльність:

1.   Дитина з особливими освітніми потребами до вступу у дошкільний навчальний заклад, школу проходить обстеження на ПМПК.

2.   Батьки дитини мають право вибирати адекватно навчальний заклад, де вона буде навчатися.

3.   Навчальний заклад організує педагогів загальноосвітніх навчальних закладів, дошкільних навчальних закладів для здійснення корекційно-педагогічної роботи з відповідною групою дітей і кожним окремо.

Діти з мовленнєвими порушеннями. Поради батькам

До групи мовленнєвих порушень належать:

дислалія (порушення звуковимови);

порушення голосу (дистонія та афонія);

ринолалія (порушення звуковимови і тембру голосу, пов’язане з вродженим дефектом будови артикуляційного апарату);

дизартрія (порушення звуковимови та мелодико – інтонаційної сторони мовлення, зумовлені недостатністю іннервації м’язів артикуляційного апарату);

заїкання;

алалія (відсутність або недорозвиток мовлення у дітей, зумовлене органічним ураженням головного мозку);

афазія (повна або часткова втрата мовлення, спричинена органічним локальним ураженням головного мозку);

загальний недорозвиток мовлення;

порушення письма (дисграфія) та читання (дислексія).

Діти з мовленнєвими порушеннями мають функціональні або органічні відхилення у стані центральної нервової системи. Вони часто скаржаться на головні болі, нудоту, запаморочення. У багатьох дітей спостерігаються порушення рівноваги, координації рухів, не диференційованість рухів пальців та артикуляційних рухів. Під час навчання вони швидко виснажуються, втомлюються. Їм притаманні дратівливість, збудливість, емоційна нестійкість. У них спостерігається нестійкість уваги і пам’яті , низький рівень контролю за власною діяльністю, порушення пізнавальної діяльності, низька розумова працездатність; часто виникають невротичні реакції на зауваження, низьку оцінку.

Допомога таким дітям має бути комплексною і здійснюватися групою спеціалістів: невропатологом, логопедом, психологом, педагогом.

У процесі навчання й виховання дітей з мовленнєвими розладами у спеціальних дитячих садках і логопедичних групах при масових дитячих садках вирішують ті самі завдання, що визначені програмами масових дитячих садків в галузі фізичного, розумового, естетичного і морального розвитку дітей.

Якщо корекція розпочата вчасно (з 3-4 років), то у більшості випадків до початку шкільного навчання порушення мовлення вдається повністю подолати, після чого дитина може вступати до загальноосвітньої школи. І лише у випадках складної мовленнєвої патології навчання має продовжитися у спеціальній загальноосвітній школі для дітей з тяжкими порушеннями мовлення. При нерізковираженому загальному недорозвиткові мовлення (IV рівень ЗНМ, або НЗНМ) корекційна робота проводиться протягом року, після чого дитина може успішно навчатися в масовій школі.

Основні завдання корекційного навчання передбачають корекцію провідного дефекту (ЗНМ, заїкання), розвиток усіх сторін мовлення та підготовку дітей до навчання в школі. Цю роботу регламентують загальноосвітні програми виховання та навчання дітей дошкільного віку, а також спеціальні програми корекційного навчання для дітей з названими вище мовленнєвими дефектами. Після закінчення підготовчої групи дитячого садка діти з мовленнєвими розладами продовжують навчатися або в масових, або у спеціальних школах для дітей з важкими розладами мовлення. Останні працюють за програмами масових шкіл з подовженням термінів навчання.

Тому для правильного визначення мовленнєвих порушень обов’язково слід звернутися до логопеда, що працює у вашому дитячому садочку, школі, приватного логопеда, або до найближчого логопункту. Лише логопед володіє необхідним арсеналом прийомів, які дають змогу правильно визначити тип та причину порушення, а також розробити індивідуальну систему корекційної роботи, що враховує особливості саме вашої дитини.

Виділяють два основні види алалії: моторну та сенсорну.

При моторній алалії грубо порушується розвиток власного мовлення дитини, але збереженим (в основному) залишається розуміння мовлення інших. Мовлення дитини формується зі значним запізненням (перші фрази з’являються після 3 років), а у тяжких випадках мовлення може з’явитися лише у шкільному віці. Навіть за умови постійного логопедичного супроводу воно залишається недосконалим. Особливо страждають читання та письмо.

При сенсорній алалії грубо порушується розуміння мовлення. Дитина, не розуміючи оточуючих, не в змозі засвоювати словесні (вербальні) знання про довкілля. Власне мовлення дитини практично не формується або формується спотворено.

Такі діти часто нагадують глухих, але, на відміну від глухих і дітей зі зниженим слухом, їхній фізичний слух збережений, голос дзвінкий, вони добре розуміють і передають інтонацію. Батьки таких дітей часто говорять, що в різних ситуаціях дитина то чує звернення до неї, то не чує. Такі діти краще сприймають мовлення тих людей, з якими більше спілкуються (це може бути мама, няня, вихователька у садочку), а також немовленнєві звуки, музичні інструменти, звукові та шумові іграшки тощо. Іноді дитина може навіть повторити за дорослим окремі звуки, слова, іноді речення, не розуміючи при цьому сказаного.

Причина моторної алалії — порушення мовно-рухової сфери. Однак, на відміну від дизартрії, при алалії іннервація артикуляційного апарату збережена. Дитина може правильно виконати достатньо складні рухи язичком, дивлячись на себе у дзеркало, але без дзеркала такі самі рухи вона зробити не може, бо не відчуває положення органів артикуляції. Ось чому, розуміючи мовлення оточуючих, діти з алалією іноді не можуть повторити навіть окремі звуки. В інших випадках вимова окремих звуків може бути збереженою, але об’єднання їх у склади і слова для дітей виявляється недоступним. Навіть після того, як у дітей з’являються слова, зберігаються труднощі у побудові речень, їх граматичному оформленні. Такі діти добре розуміють, що говорять неправильно (їхній інтелект є цілком збереженим), але виправити помилку не можуть.

Причиною сенсорної алалії є порушення мовленнєвого (фонематичного) слуху. Звуки мовлення, які в нормі мають розрізнюватися та впізнаватися, діти сприймають як хаотичні звукові коливання або як шум. Через це вони не можуть їх впізнати, а отже, не можуть їх запам’ятати, зіставити з певними словами та значеннями.

За обох форм алалії корекції потребують не лише звуковимова, а й словник дітей, граматична будова мовлення, читання та письмо. Тому діти з алалією у дошкільному віці починають відвідувати спеціальні (логопедичні) дитячі садки (групи для дітей із загальним недорозвитком мовлення (ЗНМ)), а після їх закінчення — загальноосвітню школу для дітей з тяжкими порушеннями мовлення.

Заїкання - це порушення мовлення досить поширене серед дітей різного віку. Часто заїкання спостерігається також у підлітків і дорослих.

Досить корисним прийомом подолання заїкання одразу ж після його виникнення є організація режиму цілковитого мовчання упродовж 3-5 днів. На цей час слід покласти дитину у ліжко, дати легкі заспокійливі засоби, збільшити час сну (з обов’язковим денним сном); у приміщенні не має бути жодних сильних подразників (телевізора, радіо, яскравих іграшок, яскравого світла тощо). Харчування повинно бути легким, але поживним. Потрібно відмінити будь-які заняття. Атмосфера має бути максимально доброзичливою.

Ці заходи необхідні для того, щоб заїкання не закріпилося у дитячому мовленні. Дитина має забути про випадок, пов’язаний з виникненням заїкання, та про саме заїкання. Якщо ж цього зробити не вдалося і заїкання закріпилося, слід звернутися до психо-невролога та логопеда.

Логопедична робота при заїканні спрямована на розвиток мовленнєвого дихання, плавності та мелодійності мовлення.

Слід знати основні правила мовлення при заїканні:

- добре подумай про те, що хочеш сказати, перш ніж почати говорити;

- початок фрази слід говорити трохи тихіше та повільніше;

- вдих і видих під час мовлення треба робити через рот;

- вдих має бути коротким, але не різким, а видих — довгим і плавним, безшумним;

- зробивши вдих, слід одразу, але плавно починати говорити;

- ніколи не слід говорити на вдихові;

- голосні звуки, особливо наголошені, слід говорити чітко, а приголосні легко і без притиску;

- речення слід ділити на короткі ритмічні відрізки, кожен з яких вимовляється немовби злито, як одне слово;

- не слід напружуватися під час розмови, постава має бути невимушеною.

Для попередження заїкання найсуттєвішим є:

правильна організація режиму дня дитини;

своєчасне лікування гострих і хронічних захворювань;

створення навколо дитини теплої доброзичливої атмосфери;

забезпечення нормального спілкування дитини з дорослими та однолітками;

слід з повагою ставитися до інтересів і потреб дитини, а тому не варто примушувати її без крайньої потреби виконувати волю дорослих;

звертати особливу увагу на стосунки дитини у школі (особливо у підлітковому віці), на те, як вона стверджується як особистість, як реагує на зауваження, поради, критику.

Дошкільники із заїканням можуть відвідувати логопункт або спеціальні логопедичні групи для дітей із заїканням.

Ринолалія - порушення тембру голосу та звуковимови, обумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарату

Хронічні порушення носової прохідності можуть спричинятися аденоїдами, поліпами носової порожнини, викривленням носової перетинки. Вони можуть бути вродженими або набутими. Ці порушення усуваються переважно хірургічним шляхом. Паралельно здійснюється і логопедична робота. Вона нагадує роботу при дислалії, однак до неї додається комплекс вправ, спрямованих на розвиток м’якого піднебіння, контролю за проходженням повітря через ніс.

Дошкільники з ринолалією відвідують логопедичні групи для дітей з фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення, а після проведення комплексу лікувальних і логопедичних заходів можуть навчатися у масовій школі. Однак у складних випадках дитину направляють до спеціальної загальноосвітньої школи для дітей з тяжкими порушеннями мовлення.

Дизартрія. Дизартрія - це порушення темпу, ритму, голосу, обумовлене ураженням центральної нервової системи.

Іннервація забезпечує певний тонус м’язів, у тому числі і м’язів артикуляційних органів. Якщо вона порушена, виникають паралічі або парези. В одних випадках м’язи сильно напружуються (дитина не може розтягнути губи в усмішці, язик сильно відтягнутий у глибину рота і нагадує напружену кульку тощо), в інших — м’язи навпаки занадто розслаблені (язик великий, неповороткий, куточки рота опущені вниз, носогубні складки розгладжені). Порушення іннервації можуть бути однобічними. У цьому разі язик повернутий у бік, де напруження м’язів вище; дитина не може утримати язик по центру.

Зазначені вади негативно впливають на розвиток звуковимови. У легких випадках недоліки звуковимови нагадують дислалію, однак їхнє виправлення є значно складнішим і тривалішим (таке порушення називають стертою дизартрією). В інших випадках мовлення нагадує нечленороздільне бурмотіння (немовби дитина розмовляє з їжею в роті). Зрозуміти таку дитину дуже важко. У найскладніших випадках мовлення цілком відсутнє (анартрія).

Дизартрія може супроводжуватися порушеннями мовленнєвого дихання (видих короткий, переривчатий), гугнявістю, вадами голосу (голос тихий, затухає під кінець фрази), інтонаційної та ритмічної сторони мовлення (одноманітність, невиразність мовлення). Запущена дизартрія провокує затримку мовленнєвого розвитку дитини та може призвести до загального недорозвитку мовлення, а також до дисграфії, дислексії.

Помітити розлади іннервації у дитини можна досить рано. Наприклад, при деяких формах дизартрій під час годування рідка їжа виливається через ніс, дитина часто захлинається, поперхується. Іноді спостерігається підвищене слиновиділення (слина постійно стікає з куточка рота), що у нормі характерно лише до 1 року — 1 року 6 місяців.

Дизартрії часто поєднуються з іншими вадами рухової сфери: паралічі чи парези ніг або рук, хитка хода, часта втрата рівноваги (особливо, коли дитина заплющує очі), порушення дрібних рухів пальців рук, некоординованість рухів тощо.

Дуже часто (хоч і не завжди) дизартрія спостерігається при дитячих церебральних паралічах.

Логопедична робота спрямована на розвиток артикуляційної моторики (відповідні вправи, масаж артикуляційних органів), розвиток дихання, голосу, формування правильної звуковимови, інтонації тощо. Дошкільники з дизартрією можуть відвідувати спеціальні дитячі садки для дітей з вадами мовлення (переважно групи для дітей з фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення) або спеціальні садки для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату. Діти з легкими формами дизартрії, які отримали логопедичну допомогу в дошкільному віці, можуть навчатися у масовій школі, регулярно відвідуючи логопедичний пункт. Якщо ж логопедична допомога не була надана вчасно або коли дизартрія є надто складною, дитина може навчатися у спеціальній загальноосвітній школі для дітей з тяжкими порушеннями мовлення.

Дислалія. Дислалія належить до найпоширеніших порушень мовленнєвого розвитку у дошкільнят. Причини її виникнення можуть бути дуже різними, основні з них:

Порушення у будові артикуляційного апарату: неправильний прикус, порушення у будові щелеп, укорочена під’язикова вуздечка, високе чи вузьке піднебіння, відсутність деяких зубів тощо. Це призводить до виникнення так званої механічної дислалії. Незалежно від того, у якому віці виявлено ці порушення, необхідно звернутися до стоматолога чи ортодонта, а якщо дитині виповнилося 4 роки, то і до логопеда.

Наслідування: діти можуть копіювати неправильну звуковимову когось із рідних.

Недоліки слухового сприймання звуків: це порушення не пов’язане зі зниженням гостроти слуху дитини, його причини приховані в недоліках формування уявлень дитини про звуки рідної мови, недостатності слухової уваги та слухового контролю.

Негативні біологічні та соціальні чинники. До них належать: патологія вагітності матері, вживання під час вагітності алкоголю, тютюну, наркотиків, обмеженість спілкування дитини, педагогічна занедбаність тощо.

Не всі порушення звуковимови можна вважати патологічними. Практично кожна дитина молодшого дошкільного віку має певні порушення у вимові звуків. Однак до 5 років такі порушенн вважаються природними, оскільки артикуляційний апарат дитини цього віку ще продовжує формуватися. Водночас збереження вад звуковимови після зазначеного терміну вважаються патологічними і потребують виправлення за допомогою спеціальних вправ, які добирає логопед.

Зазвичай вади звуковимови виявити досить легко. Чимало батьків помічають і знають, які саме звуки не вимовляє дитина. Проте існує хибна думка, що порушення звуковимови виправляються самі по собі. “Не хвилюйтеся, виговориться”, — говорять сусіди, друзі і навіть деякі лікарі. Відвідини логопеда відкладають на невизначений час. Однак порушення закріплюється, і діти, які мають вади звуковимови на момент вступу до школи, одразу потрапляють у групу ризику як схильні до дисграфії.

Дошкільники та діти шкільного віку з дислалією можуть займатися з логопедом індивідуально або відвідувати логопункт, якщо такий є. А у складних випадках, коли дислалія поєднується з порушеннями мовно-слухового сприймання, — логопедичні групи для дітей з фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення (ФФНМ).

У попередженні дислалії важливе місче посідає формування правильної мовленнєвої культури. Дитина має чути чітке, правильне мовлення дорослих, щоб наблизити свою звуковимову до мовної норми.

Шановні батьки ! Пропонуємо Вам ознайомитися з симптомамимовленнєво-мовного оцінювання, які допоможуть на ранніх етапах виявити відставання у мовленнєвому розвитку дитини та своєчасно розпочати корекційну роботу.

Симптоми для звернення у консультацію до спеціаліста

- Від народження – 6 місяців - жодної реакції на звуки, голоси середовища.

- 3-4 місяці - відсутність агукання чи втішливих звуків, лише плач.

- 1 рік - жодної реакції на звуки, розмови людей. Відсутність лепетання чи припинення лепетання.

- 2 роки - відсутність розуміння, коли до дитини звертаються. Менше ніж 10-20 слів.

- 2,5 роки - відсутність фраз з двох чи більше слів. Дуже обмежений словниковий запас. Не починає відповідати на прості запитання. Мовлення повністю незрозуміле.

- 3 роки - відсутність коротких речень. Не бере участі у простій бесіді. Мовлення значною мірою незрозуміле.

- 4 роки - труднощі при вивченні нових понять. Утруднення у поясненні подій. Відсутність закінчених речень. Труднощі при виконанні складних наказів. Все ще наслідкове мовлення. Мовлення незрозуміле.

Поради з розвитку мовлення дітей

Мовленнєві проблеми сьогодні стали досить поширеним явищем. У третини обстежених дітей можна виявити мовленнєві вади.

Це явище ускладнюється ще й тим, що деякі мовленнєві вади позначаються на інтелекті дитини. Затримки в розвитку мовлення спричиняють затримку розумового розвитку дитини, обмежують її загальний потенціал.

Мовленнєві проблеми в подальшому житті дитини спричинюють погану успішність у школі. Внаслідок цього - знижена самооцінка, закомплексованість, неврози.

Тому головною метою логопеда, вихователів, батьків дитини з мовленнєвими вадами є мовленнєва підготовка дитини до школи, що є також; профілактикою порушень письма та читання. Ці порушення можуть бути самостійною патологією, а також: наслідком вад усного мовлення.

Порушення читання та письма негативно впливають на формування особистості дитини. Невдачі при оволодінні читанням та письмом спонукають виникненню та закріпленню таких рис характеру, як невпевненість, тривожність, або ж агресивність, озлобленість, негативізм. Ці афектні реакції і можуть бути наслідком порушень читання та письма, або лише супроводжують ці вади, перебуваючи в загальній структурі нервово-психічних захворювань.

У заняттях з маленькою дитиною все ж таки більше треба задіювати праву півкулю діяльності, бо слово народжується в образах, почуттях, уяві. Тут треба включати не лише вправи на те, що бачу, а й чую, торкаюсь, відчуваю. Тобто задіювати всі аналізатори: зоровий, тактильний, слуховий, а також відчуття запаху та смаку.

Реабілітаційний процес у дітей із обмеженими мовленнєвими можливостями дуже складний та має декілька етапів. Він включає в себе два основних етапи: діагностичний та лікувально-корекційний. Як показує практика обидва етапи мають однаково важливе значення. Для вирішення питань корекційної реабілітації дітей важливою складовою є активна участь та допомога родини.

В психолого-педагогічній реабілітації дітей з мовленнєвими порушеннями повинні приймати участь якомога більше фахівців різного профілю: невролог, логопед, психолог, дефектолог у тісному зв’язку з батьками. Співпраця фахівців різного профілю в реабілітаційному процесі надає можливість розвитку всіх функціональних систем, під впливом різних методичних прийомів. Тандем: фахівець – дитина – родина на всіх етапах корекційної роботи сприяє закріпленню результатів реабілітації дитини з мовленнєвими порушеннями.

Батьки повинні знати, що раннє виявлення та корекція різних відхилень в розвитку мовлення дитини з перших місяців життя дозволяє не тільки скорегувати вже наявні відхилення, але й попередити появу інших, досягти більш вищого розвитку дитини. Грамотно організована рання корекція здатна попередити появу вторинних відхилень в розвитку. Необхідно відстежувати етапи становлення мовленнєвих навичок і своєчасно звертатись до спеціалістів за допомогою, якщо помітили відхилення. Своєчасно надані необхідні дії можуть повернути дитину до повноцінного розвитку та, навпаки, запізнення може стати роковим.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ, які мають дітей з вадами мовлення

Першою ознакою недорозвинення мови у дитини є уповільнений темп розвитку мовлення. Чим раніше батьки, лікар-педіатр, вихователь помітять у дитини симптоми недоліків мовлення, тим ефективнішою буде допомога.

Слід пам’ятати: дитина, що має проблеми, як ніхто, потребує емоційної підтримки і кваліфікованої допомоги.

Тому:

- не вважайте свою дитину хворою, неповноцінною, гіршою за інших дітей-однолітків;

- не карайте її, не насміхайтесь з неї і не дозволяйте принижувати її;

- не порівнюйте її з іншими дітьми, які добре розмовляють, читають, пишуть;

- вселяйте в неї віру, надію, що все буде гаразд;

- намагайтеся якомога раніше помітити і зрозуміти проблеми своєї дитини;

- якомога частіше кажіть дитині, що ви її любите і зробите все, щоб цей недолік ліквідувати;

- висловлюйтесь чітко і грамотно;

- не падайте духом, якщо швидких змін ви не помітите;

- вірте в свої сили і сили своєї дитини.

- завжди розмовляйте з дитиною чіткою правильною мовою;

- не сваріть дитину за неправильно вимовлене слово;

- організовуйте чіткий режим дня та занять;

- підтримуйте тісний зв’язок з логопедом, психологом, учителем;

- виконуйте всі інструкції, поради, які надає спеціаліст вашій дитині;

- використовуйте систему заохочень, підтримки і винагород;

- проводьте всією родиною якомога більше часу;

- перетворюйте заняття в гру;

- заохочуйте дитину до спілкування з однолітками;

- знайдіть шляхи і методи для допомоги своїй дитині.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ, у яких заїкуваті діти

- якщо ви помітили ознаки заїкування у дитини, необхідно звернутися до таких фахівців: невролога, логопеда, психолога;

- створіть в родині спокійну, доброзичливу атмосферу взаємної поваги та любові;

- організуйте правильний режим роботи та відпочинку;

- уникайте надто емоційних та фізичних навантажень (сварки близьких людей, заняття спортом та інше);

- слідкуйте за мовним диханням, щоб дитина вимовляла фразу на видосі і до кінця;

- при сильних судомах голосового апарату - розмовляйте з дитиною пошепки;

- використовуйте елементи музикотерапії (співи улюблених мелодій);

- обмежуйте перегляд телепередач та заняття за комп’ютером;

- суворо виконуйте всі інструкції та поради фахівців.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ, що виховують дітей з дизартрією

- проконсультуйтесь у невролога, психолога;

- відвідуйте заняття логопеда з метою опанування прийомів корекції в домашніх умовах;

- оволодійте елементарними прийомами по подоланню напруги мовленнєвої мускулатури;

- одночасно з логопедичною корекцією проходьте курс фізіотерапії, ЛФК, медикаментозне лікування за призначенням лікаря;

- корекційну роботу намагайтесь проводити в невимушеній обстановці та з елементами гри;

- використовуйте вірші–забавки, лічилки, скоромовки;

- не сваріть дитину за неправильно вимовлене слово;

- дотримуйтесь системності та послідовності в корекційній роботі.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ, що виховують дітей з ринолалією

- створіть в родині сприятливі умови для навчання та виховання;

- проконсультуйтесь у психолога (у разі потреби пройдіть курс психотерапії);

- підготуйте дитину до емоційних та душевних негараздів у спілкуванні з однолітками;

- не акцентуйте увагу дитини та оточуючих на дефекті;

- відвідуйте заняття логопеда з метою опанування прийомів корекції вдома;

- виконуйте дихальні вправи за рекомендацією логопеда;

- не перевантажуйте їх обсяг (не більше 2-х хвилин);

- без поради логопеда не використовуйте самостійно надувні іграшки, губні гармошки тощо (спричиняє головний біль, запаморочення);

- спонукайте дитину при вимові широко відкривати рот.

Пам’ятайте: мовлення – це основа людського розуму, завдяки якому ваша дитина стане впевненою, розумною та успішною!

Своєчасно і правильно розпочата корекційна робота – важлива умова успішного подолання мовленнєвих вад вашої дитини! Позитивні зміни залежать тільки від вас, ваших зусиль, терпіння та бажання!

Дитина з порушенням розумового розвитку

Порушення розумового розвитку - досить складна й одночасно недостатньо розкрита на сьогодні особливість перебігу розвитку дитини.

Розумова відсталість визначається як особливість розвитку психіки дитини при органічному ушкодженні центральної нервової системи у внутрішньоутробний період або в період від 1 до 3 років. За розумової відсталості дитина не має достатньо розвинених здібностей до контролю та самоконтролю власною поведінкою, що є наслідком порушення взаємозв'язку між пізнавальними та емоційними процесами або мисленням та емоціями. У дитини спостерігається низький рівень активності й пізнання, її безпосередні потреби та емоційні вияви не підпорядковуються мисленню й, отже, не усвідомлюються і не регулюються самою дитиною.

Дитина з розумовою відсталістю навчається і розвивається в межах своїх можливостей. Розумова відсталість, на жаль, не лікується. Якщо немає протипоказань, за призначенням лікаря дитина може пройти спеціальну терапію, яка буде стимулювати її розвиток, але знову ж таки в межах можливостей організму дитини. Розвиток і соціальна адаптація дитини з розумовою відсталістю найчастіше залежить від виховання і навчання.

У розумово відсталих дітей порушується нормальний розвиток пізнавальних, психічних процесів, у них погіршується сприйняття, пам'ять, словесно-логічне мислення, і так далі . Для таких дітей характерні труднощі в соціальній адаптації, формуванні інтересів. У багатьох з них порушується фізичний розвиток, виникають труднощі артикуляції, рухової моторики, можуть відбутися деякі зовнішні зміни, наприклад, може дещо змінитися форма черепа, розмір кінцівок.

Як позитивні, так і негативні емоції у такої дитини характеризуються безпосереднім активним проявом у поведінці. Пізнавальні потреби, а також такі, які викликають інтерес дитини до діяльності обмежені.

Діти з порушенням розумового розвитку оволодівають практичними діями (особливо трудовими) внаслідок цілеспрямованого навчання та виховання. Вони специфічно сприймають соціум та виражають емоційне ставлення до нього. Постійне активне залучення дорослого до розвитку дитини сприятиме її входженню соціум, розвитку у неї необхідних соціально значущих якостей та вольових характеристик, які забезпечать їй активну усвідомлену позицію.

Формування розумових дій здійснюється завдяки спеціально організованому навчанню та вихованню, а також корекційній роботі. Чим раніше до розвитку малюка будуть залучені фахівці, тим інтенсивнішим буде його розвиток.

Що потрібно робити батькам для розвитку дитини? Коли починати?

У сім'ї, в якій є дитина з інтелектуальною недостатністю, проблеми виникають передусім не через низький рівень її розумового розвитку, а через хибні методи поводження з нею. Якщо батьки соромляться своєї дитини, їм буде важко ставитися до неї так, щоб вона почувалася спокійно і безпечно. Батьки інколи наполягають на методах лікування, які ще більше нервують дитину і не приносять їй ніякої користі.

Кожний крок батьків має працювати на розвиток та виховання вашої дитини. Доцільно, починаючи з раннього віку, спілкуватися з дитиною, розмовляти з нею, надавати різну інформацію залежно від віку та стану пізнавальних (інтелектуальних) процесів, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ (сприймання, пам'ять, мислення мовлення та ін.).

Дошкільний період — важливий етап корекційно-розвивальної роботи з дитиною, від ефективності якої залежать подальші успіхи її навчання та розвиток

Якщо пустити розвиток розумово відсталої дитини-дошкільника на самоплив, то він упустить навик спілкування з людьми, навик предметного дії. Якщо дитина не буде достатньо контактувати зі своїми однолітками і з дорослими, не буде грати з дітьми в ігри або брати участь в якій-небудь діяльності, то це негативно відіб'ється на соціальній адаптації, на розвитку мислення, пам'яті, самосвідомості, уяви, мови, волі і так далі. При правильному підході до організації виховання і навчання, можна коригувати порушення розвитку пізнавальних процесів й мови.

Тому Мерсіянова Г. М., Макарчук Н.О. пропонують дотримуватися таких рекомендацій:

Потрібно називати предмети, які оточують дитину у вашому помешканні, якими користуєтеся ви і дитина під час харчування (посуд), одягання (назви одягу), відпочинку (ліжко, стілець, стіл та ін.), організації дозвілля, ігрової діяльності (назви іграшок), прогулянок, пізніше відвідування різних закладів (поліклініка, зоопарк, магазин, цирк тощо).

Називати дії, які виконуються ("будемо їсти, одягатися", "беремо ложку, тарілку, хліб", "одягаємо штанці, сорочку та ін.", "миємо руки" тощо).

Називати основні кольори предметів з якими безпосередньо стикається дитина (м'ячик червоний, огірок зелений, кубик зелений, червоний, жовтий тощо). Під час прогулянки, називати тварин, які зустрічаються у подвір'ї, на вулиці, рослини (це дерево, це квітка, це травичка), будівлі (це будинок, дитячий майданчик), засоби пересування (машина, автобус, літак, вело_сипед та ін.).

Насамперед дитина повинна знати і бачити, що кожний член родини має певні обов'язки перед родиною, виконує тимчасові чи постійні доручення. Про це потрібно розказувати дитині та залучати її до виконання елементарних доручень: спочатку під керівництвом дорослого класти іграшки на місце, поливати кімнатні рослини, годувати домашніх тварин (кішку, рибок та ін.), прибирати посуд зі столу після їди, розкладати ложки, ставити чашки. Дитина має брати посильну участь у прибиранні помешкання, спостерігати за підготовчими роботами до приготування сніданку, обіду, вечері. Необхідно давати інформацію дитині про продукти харчування, як називаються, хто, як і що виробляє, звідки що береться: овочі вирощують, фрукти — яблука, груші та ін. ростуть на деревах, що можна придбати у магазині (хліб, ковбаси, сир, цукерки та ін.). Іноді доречно залучати дитину, особливо старшого дошкільного віку, до придбання продуктів харчування, іграшок, одягу.

Доцільно по можливості залучати дитину до різноманітної посильної праці в саду, на городі, а також вирощувати розсаду овочів, квітів та ін. В період всього весняно-літнього періоду діти мають брати участь у всіх роботах на городі, під керівництвом батьків обробляти землю, поливати грядки, квіти, допомагати збирати урожай (наприклад, дорослий збирає огірки чи помідори на грядці, передає їх дитині для складання у кошик). При цьому необхідно повідомляти дитині, куди підете з нею, чому, що там будете робити ("Ми з тобою підемо до магазину купити хліб", "Підемо вибирати стиглі огірки на грядці" та ін.).

У процесі діяльності слід звертати увагу дитини на те, хто що робить ("Що я зараз роблю?", "А ти, що зараз робиш?"). Після завершення роботи потрібно вчити дитину розказувати комусь із членів родини, де вона була, що робила, що бачила ("Ми з мамою збирали на грядці огірки", "Ми ходили до магазину, там купили хліб" тощо). Важливо навчити дитину ставити запитання, щоб одержати інформацію про предмети ("Що це?", "Як називається? ", "Де можна використати?"), про тварин, рослини, дії дорослих або дітей та ін.

Слід пам'ятати, що особливості розумового розвитку дитини проявляються у тому, що їй складно опанувати ігрову діяльність, зрозуміти ролі, правила та норми, які диктуються ігровою ситуацією.

Дитина з порушеннями розумового розвитку більше фіксується на самій грі (на маніпуляції з предметами) і не завжди проявляє ініціативу у сприйнятті ролей, правил та норм. Батьки повинні знати: що у дошкільному віці (від 3 до 6 років) дитина, має бути постійно залучена до спілкування з близькими й оточенням. Зосередженість дитячої гри у цьому віці на предметах, а не на взаємодії у грі з іншими людьми, може негативно позначитися на розвитку дитини в подальшому. Ігнорування дорослими, того факту, що у грі дитина не засвоює рольових параметрів ("мама - доглядає за дитиною", "тато - це той, кого слухаються"), може призвести у подальшому до фіксації дитини на грі з предметами. Водночас гра з предметами не забезпечує розвитку у дитини необхідних здібностей (розуміння, сприйняття, довільності у діяльності та ін.) та навичок (повторення, прийняття рольових позицій, технічне виконання рольових позицій та ін.), від яких залежить успішне оволодіння навчальною діяльністю у школі.

Саме тому доцільно постійно в ненав'язливій формі, враховуючи можливості дитини, пояснювати правила і норми сюжетно-рольової гри й обов'язково отримувати зворотний зв'язок від дитини (уточнення, як вона їх сприймає і розуміє). Гра забезпечує формування самооцінки дитини.

Період дошкільного дитинства прийнято визначати як вік пізнавальних емоцій, домінуючими з яких є здивування, допитливість, зацікавленість. Дитині з порушенням розумового розвитку притаманний уповільнений темп формування пізнавальних емоцій.

Дитині з порушенням розумового розвитку притаманна афективність і може проявлятися в бурхливих емоціях; вони нестійкі, короткотривалі та швидко змінюються (від позитивних до негативних і навпаки). Дитину досить легко налякати зауваженнями, але з такою ж легкістю, у формі позитивного звернення, можна зацікавити й викликати задоволення і радість.

Дитині з порушенням розумового розвитку притаманне вираження таких емоцій, як агресивність, тривожність, стурбованість, схвильованість, радість, у прямій формі, безпосередньо в поведінці. Поведінкові дії можуть мати характер капризів, недотримання вимог дорослого, агресивних, іноді шкідливих дій. Варто пам'ятати: такі прояви у поведінці не є усвідомленими й осмисленими дитиною, через те вони й виражають безпосередні її почуття. Дорослий має знати, що ставитися до таких проявів поведінки треба з розумінням та поступливістю. Особливого значення має тілесний контакт. Так, дитину можна пригорнути, обійняти, погладити. Голос у вираженні вимог до дитини має бути спокійним, лагідним, урівноваженим. Слід ставити такі запитання дитині, щоб вона намагалася проговорювати кожну свою дію або емоцію.

Саме тому дорослий має розвивати допитливість дитини, її зацікавленість та інтерес до самої себе та предметів, що її оточують. У безпосередній взаємодії з дитиною особливий наголос треба робити на формуванні пізнавальних емоцій, застосовуючи елементи гри. Ігрові ситуації, які дають змогу розвивати пізнавальні емоції дитини, мають чіткі правила, з якими дорослий обов'язково ознайомлює дитину. Особливого значення набуває постійний мовленнєвий контакт у грі дитини з дорослим. Дорослий має виконувати роль позитивно налаштованого, не оцінюючого, а розуміючого "контролера" емоцій та поведінки дитини, спрямовувати її, допомагати позначати її емоції та дії. Це сприятиме формуванню навичок свідомого й осмисленого оволодіння власними емоціями та поведінкою у майбутньому. Слід пам'ятати, що саме таке ставлення дорослого до емоційних проявів дитини сприятиме розвитку її самокритичності та самоконтролю.

Слід пам'ятати, що дитина, перебуваючи тривалий час у домашніх умовах, має тенденцію до недостатньо інтенсивного й позитивного розвитку поведінки як на рівні моторних умінь та фізичної активності, так і в формуванні соціальної поведінки. Саме тому, батьки мають постійно розширювати сфери контактів дитини з однолітками, а також не стримувати її бажання до занять, які сприятимуть формуванню навичок моторики поведінки.

У дошкільному віці, щоб підготувати дитину до школи, потрібно вчити її розглядати предмети, аналізувати їх, порівнювати за розміром, величиною (великий, маленький, однакові), за формою (кружечок, трикутник, квадратик), орієнтуватися у просторі (вгорі-внизу, праворуч-ліворуч, довше – коротше, важче – легше, під, над, між, посередині) на прикладі розташування предметів.

Звертати увагу дитини на характерні ознаки кожної пори року, на добові зміни 9ранок, день, вечір, ніч), на погоду (тепло, прохолодно, дощ, сніг, вітер, сонце світить тощо), який одяг потрібно вдягати залежно від погоди та пори року, називати дні тижня, місяці. Визначати пори року та погоду на відповідних малюнках у дитячих книжечках.

Слід розказати дитині про родину: хто старший за віком (тато, мама, бабуся, дідусь), хто молодший (сестричка, братик), хто з них працює, хто навчається, а хто веде домашнє господарство.

Корисно розглядати разом з дитиною дитячі книжечки, аналізувати малюнки, визначати на них об’єкти, місце їх розташування, форму, колір та інше.

Слід також розвивати у дитини елементарні ручні уміння, користуватися олівцем, ножицями; вчити їх виготовляти різні вироби; разом з нею виготовляти вироби з паперу, пластиліну, з природних матеріалів. Важливо, щоб дитина отримувала задоволення від виконаної роботи, раділа результатам своєї праці. При цьому дозувати співвідношення між допомогою дитині та мірою її самостійності: завжди мають залишатися для неї посильні завдання для самостійного виконання.

Доцільно влаштовувати домашні виставки зі зроблених дитиною виробів з паперу, з пластиліну, солоного тіста тощо.

Корисно також навчити дитину розуміти й виконувати практичні завдання за словесною інструкцією, яка містить прохання, розпорядження чи настанову.

Дуже небезпечно, коли батьки намагаються не помічати ознак розумової недостатності й починають доводити всім, що у дитини немає проблем з інтелектуальним розвитком. У таких випадках батьки намагаються навчити дитину таких видів діяльності і навичок, які вона не в змозі виконувати. Постійний тиск на дитину може зробити її роздратованою, впертою і навіть агресивною.

Однак деякі матері в силу особливостей характеру досить урівноважені і їм неважко доглядати за дитиною, яка має значні відхилення у розумовому розвитку. Вони знаходять способи доглядати за дитиною так, що це їх не втомлює; не впадають у відчай і можуть отримувати задоволення від обов'язків, що виконують. Таке ставлення до хворої дитини передається й іншим членам сім'ї, зокрема братам і сестрам.

Де має навчатися дитина з порушенням розумового розвитку?

Рекомендацію про оптимальні умови навчання вашої дитини має дати регіональна психолого-медико-педагогічна консультація на основі діагностичного обстеження відповідними спеціалістами (психологом, лікарями, педагогом, логопедом), ознайомлення з документами дитини, які подають батьки залежно від віку її та умов виховання (дошкільний заклад, виховання вдома, заняття в реабілітаційному центрі тощо). Обстеження дитини здійснюється у присутності батьків, котрі особисто звертаються до цієї установи на підставі одержаних ними матеріалів, що свідчать про особливості психічного розвитку дитини.

За законом діти з розумовою відсталістю повинні пройти обстеження медико-педагогічної комісії, яка вирішує, чи здатний він навчатися у звичайній школі, дитячому садку.

Поки що дітей з розумовою відсталістю найчастіше навчають у спеціальних корекційних школах, так як на даний момент гідною заміни таким школам немає.

Пам'ятайте, що майбутнє вашої дитини багато в чому залежить від того, наскільки вона соціалізована, адаптована в суспільстві. Робіть все можливе, щоб вона звикла перебувати серед людей і при цьому не сконцентрувалася на собі, вміла й любила спілкуватися, могла попросити про допомогу.